Людський мозок – річ складна. Не можна сказати, що науці відомо про нього все, але певні речі ми знаємо точно. Як, наприклад, те, що люди можуть мати неврологічну схильність до розвитку тривожних розладів. А от те, чому деякі індивіди свідомо заходять у сірі зону – прямісінько поміж ментальним добробутом та хронічними недугами – все ще не відомо. Можливо, щось не так з нашим мозком? Відповідь на це питання є мультирівневою. Адже складається з фізіологічних, психічних та соціальних факторів. Сьогодні ми спробуємо розібратись у тому, що штовхає людей йти туди, звідки до тривожних розладів – один лиш крок.
Для початку треба визнати, що люди не звертають уваги на ранні ознаки розвитку тривожних розладів. Згідно даних зібраних в рамках масового опитування населення, 33.7% людей на планеті страждають від як мінімум одного тривожного розладу за час свого життя (Bandelow & Michaelis, 2015). Виявлені на ранніх стадіях, тривожні розлади легше піддаються лікуванню. Однак, це все ще одне з найбільш поширених серед дорослого населення ментальних недуг, що наштовхує нас на попередній, однак доволі вірогідний висновок: люди не надають своєму психологічному здоровʼю належного значення.
Якщо говорити виключно про США, лідерські позиції серед проігнорованих населенням психічних недуг займають загальний розлад тривожності та соціофобія. Від першого страждають 6.8 мільйонів дорослих, або 3.1% населення країни (ADAA, 2022). Тим паче, з цих 6.8 мільйонів, лише 43.2% проходять лікування. Соціофобія вражає 15 мільйонів дорослих, себто 7.1% населення країни. Також слід зазначити, що 36% з цих 15 мільйонів стверджують, що перш ніж звернутися за допомогою, прожили із відповідними симптомами більш ніж 10 років (ADAA, 2022). Ба більше, 19.3 мільйонів американців живуть із не пропрацьованими фобіями (NIMH, 2022). Зрештою, більш ніж у половині випадків діагностування депресії, тривожний розлад є супутнім захворюванням.
Така статистика вражає, особливо з погляду на безпрецедентно високий рівень медичної психології сьогодення. Проблема в тому, що надто велика кількість людей “списує” проблеми повʼязані з психологічним здоровʼям як щось другорядне і дбають (і то не завжди) лише про свій фізичний добробут. Не варто й пояснювати, наскільки взаємоповʼязаними є системи нашого психічного та фізичного здоровʼя. Тож, можна сказати, що люди роблять перший крок у напрямку сірої зони добровільно, забуваючи й відкидаючи потребу дбати про своє ментальне здоровʼя.
Люди неохоче беруться вирішувати свої психологічні проблеми, бо їм стає лячно вже від самої ідеї, що доведеться стикатися із власними страхами. Ось вам і принцип неадаптивного уникання у своєму репертуарі: люди самі собі завдають шкоди, уникаючи проактивної поведінки.
Люди входять до сірої зони, бо починають сприймати тривогу як невідʼємну частину свого життя. Цьому передують й певні нейрофізіологічні умови. Одне з проведених ще в 1993 році досліджень чітко вказує на те, що при контакті з мигда́линою та переакведуктальною сірою речовиною, що знаходяться у поздовжній нервовій системі, бензодіазепін “призводить до гальмівного ефекту.” Однак, при контакті з серотоніновими рецепторами 5-НТ, “бензодіазепін підсилює відчуття ситуативного страху в мигда́лині, водночас пригнічуючи в переакведуктальній сірій речовині страх перманентний” (Graeff et al., 1993). Усе це звучить дещо складно, чи не так? Зараз пояснимо.
Перше, бензодіазепін – це депресант, який знижує активність мозку. Друге, поздовжня нервова система – відповідальна за інтеграцію біхевіоралньих та фізіологічних маніфестацій захисних реакцій організму на перманентні та ситуативні загрози. Третє, те, як працюють рецептори 5HT – ключова детермінанта якості реакції людської нервової системи на стрес (Yohn et al., 2017). Застосувавши одну й ту ж речовину, вчені споглядали дві абсолютно різні реакції мозку.
Взагалі-то, контактуючи з системою, що керує нашою реакцією на перманентні та ситуативні загрози, депресанти повинні знижувати рівень тривоги. Однак, при контакті з основними серотоніновими (гормон щастя) рецепторами в людському організмі, бензодіазепін провокує підвищення рівня ситуативного страху у мигда́лині, яку також називають інтегративним емоційним центром мозку.
Речовина, що мала б вгамовувати тривожність та страх, посилює їх, що певною мірою свідчить про те, що нервова система людини має вроджену схильність до розвитку спричинених конкретними умовами психічних розладів. Реакція мозку на заспокійливу дію бензодіазепіну виглядає десь так: не позбавляйте мене відчуття страху, бо без нього я не виживу. Певною мірою, так і є. Однак, допоки ми клеймуємо депресивні події та почуття як щось нормальне, те, що приносить нам користь чи навіть задоволення поступово перетворюється в те, від чого наш мозок заздалегідь відмовляється.
А й справді, тривожність – не така вже й погана. Вона – наш захисник, бо дозволяє вбачати небезпеку там, де її ледь помітно, а це – основа інстинкту самозбереження. Вона – наш мотиватор: важко уявити собі успішну людину, яка б не переймалась своєю карʼєрою, життєвими рішеннями чи своїм майбутнім на загал. Однак між тривогою-захисницею та тривогою-руйнівницею є тонка межа, яку їй дуже кортить перейти. Зруйновані відносини, занижена самооцінка та підвищена складність здавалося б простих щоденних завдань – це ніщо інше, як чіткий признак того, що тривожність поступово бере верх над нами.
Ні, ми зараз не говоримо про якесь суттєве порушення психіки. Однак, неспроможність планувати, втрачений самоконтроль, розсіяні увага та концентрація, як і маса інших “неприємностей” можуть свідчити про хронічну тривожність. Одним із найбільш проблематичних аспектів хронічної тривожності є те, що вона закладає в людях підґрунтя надчутливості до страхів – і вони починають тривожитись у ситуаціях, в яких це зовсім не потрібно.
Результатом надчутливості до страхів може стати розвиток тривожних розладів, що згубно впливають на наш ментальний та фізичний стани. Такі симптоми, як недосипання, проблеми з травленням, хронічні болі, зловживання алкоголем чи наркотиками, депресія, боязнь соціалізації та інші – одні з найбільш поширених проявів тривожних розладів. Якщо подивитись на них у кумулятивному розрізі, то такий “набір” здатен еволюціонувати до стадії суттєвого погіршення якості життя індивіда чи навіть думок про суїцид.
Отже, суть в тому, що тривожність як результат конкретної ситуації – це нормально і інколи навіть добре для вас. Однак, надмірна тривожність руйнує ваше життя та збиває зі щоденного ритму. Ваша мета – не позбутись тривожності, як такої, а радше не дозволити їй зіштовхнути нас у сіру зону, про яку ми сьогодні й говоримо. Перебування в сірій зоні означає, що ваш розум подавлює позитивістичний аспект механізму тривожності (уникання явних загроз) і концентрується на його негативних проявах, таких як панічні атаки, постійна напруга та циклічність переживань.
Як і більшість психічних захворювань, тривожність важче піддається лікуванню, якщо довго зволікати. Доволі очевидна тенденція, чи не так? Чим довше ви легковажите, ти більше недуга прогресує та сягає рівня хронічного захворювання.
Тож, як навчитись розуміти свій психічний стан так, щоб зуміти спрогнозувати свої ризики? Для початку, погодьтесь з тим, що психічні розлади не прогресують за “напрацьованою” моделлю. Їх поява та розвиток залежать від численних факторів, що можуть бути як вродженими, так і набутими. Наприклад, до різкого поширення розладів тривожності призвела паднемія Covid-19 (WHO, 2022). Слід памʼятати, що у кожної особи – свій поріг вразливості до факторів, що спричиняють тривожність.
Загалом існує декілька груп ризику, яким притаманні вроджена або набута схильність до розвитку розладів тривожності. Також, є певне когорта факторів, що здатні підвищувати вірогідність такого ризику. Поговоримо про це трішки детальніше.
Особистісні риси можуть впливати на схильність індивіда до розвитку тривожних розладів. Ось наприклад, невротизм та екстравертивність класифікують, як ключові збудники тривожних розладів. Експеримент-дослідження, в якому протягом шести років взяли участь 489 студентів, показує, що базовий невротизм слугував базою для появи в них перших ознак панічних розладів, агорафобії, генералізованого тривожного розладу та важких форм депресивних розладів (Prince et al., 2020). Ба більше, в тих учасників, в яких розвинулась клінічна депресія, що зрештою зійшла у фазу ремісії, спостерігався помірний ріст рівня невротизму.
Вірте чи ні, але схильність до тривожності може передаватись від батьків до дітей. Нещодавнє дослідження показує, що тривожність та стресові розлади – це складні спадкові фенотипи із дуже заплутаними генетичними кореляціями не лише щодо психічних рис але й фізичних та розвиткових рис особистості (Meier et al., 2019).
Тут все очевидно й не потребує додаткових пояснень. Не пропрацьований стрес та травматичний досвід шкідливі для нашого психічного добробуту. Якщо ви були жертвою чи свідком злочину, потерпали від домашнього насильства, пережили смерть близької вам людини тощо, вам слід звертати увагу на такі речі та дозволяти собі “проживати” ті емоції, які у вас викликає та чи інша подія. Інакше, це може мати згубний ефект для вашого здоровʼя.
Ваша стать може впливати на рівень вашої схильності до розвитку тривожних розладів. Жорстока правда є такою: жінки більш схильні до розвитку тривожних розладів аніж чоловіки. У проведеному у 2015 році дослідженні подано блок даних, які демонструють різницю в процентному співвідношенні захворювання чоловіків та жінок на агорафобію, розлади аутистичного спектру, генералізований тривожний розлад, обсесивно-компульсивний розлад, панічний розлад, постравматичний синдром, тривожний розлад боязні розлуки з батьками, соціофобію та інші специфічні фобії.
Таблиця 1. Співвідношення захворювання чоловіків та жінок тривожними розладами за класифікацією DSM-IV
Ще однин очевидний факт: зловживання алкоголем та наркотиками здатне загострювати відчуття тривоги та може призвести до розвитку хронічної недуги. Але й дуже не дивуйтесь, якщо різка відмова від алкоголю чи наркотиків теж викличе підвищений рівень тривожності – це величезний стрес для організму. Тож памʼятайте: келих вина за гарної нагоди вам не зашкодить, але загалом, тримайтесь якомога далі від будь-чого, що викликає звикання.
Однією з невідʼємних складових прогресії тривожних розладів є так звана “петля тривожності”, ефект якої посилюється з завершенням кожного кола. Наша памʼять працює таким чином, що чим частіше у ній виринає певна інформація, тим більше вона викривлятиме алгоритм оброблення інформації нашого мозку. Враховуючи той факт, що емоції – це природне тло інтенсифікації памʼяті, ті емоції, що засновуються на почуттях страху та тривоги з часом інкрустуються в модель нашого мислення і поведінки.
Рисунок 1. Цикл тривожності
Чим швидше перервати цей патологічний механізм, тим легше запобігти тому, щоб тривожність переросла у повномасштабний розлад. Чим довше ми чекаємо, тим більше опиняємось у групі ризику. Життя – річ складна, і ніколи не знаєш, що може стати чинником тривожності. Дисциплінованість, терапія та професійно прописані лікарства можуть кардинально змінити хід розвитку хвороби. Однак, усе це може виявитись марним, якщо пацієнт відмовляється вчасно звернутися за допомогою.
Тривожність – оманлива і підступна: вона змушує нас думати, що почуватись в небезпеці нормально, а от щось з цим робити – це і є найбільша з можливих загроз. Ефективне лікування чи запобігання недузі починається зі своєчасного та правильного аналізу та діагностики. На жаль, як показує статистика, люди все ще нехтують хоча б необхідністю глибше зрозуміти своє ментальне здоровʼя, не говорячи вже про звернення за професійною допомогою, і живуть з симптомами тривожних розладів роками, якщо не десятиліттями.
